| Я спитав у свого Серця: Як зайти у твої дверці? Серце тихо посміхнулось. З неба сходи протягнулись:
"Залітай, якщо святий..." Пролунав як грім густий Голос Вічності Буття, Світла-Радості Життя.
Що робити? Я в зажурі... "Не святий я!"- простогнав. Як пройду крізь хміль Амурів? Де візьму від гніву сплав?
Як не вляпаюсь у заздрість? Як віддам останній гріш, Подолаю страх кошмарний, Гордості гострющий ніж?..
Сльози розпачу змочили Нижню сходинку Шляху. "Пробачай моє Серденько - Не бувать нам на Верху..."
Повернусь до своїх рідних - Не святих, простих людей, Не багатих і не бідних, Але люблячих дітей...
Хай твої святі вершини Зачекають тищу літ, Поки ми тут разом з ними Навчимось любити Світ...
Тільки рушив повертатись, Аж крізь сльози Світла блиск! З Неба опустилось Сонце: "Серце Світу, посміхнись!"
Я тебе впізнав, мій Сину. Не біда, що ти не ТАМ. Серце там, де ти, дитино... Посилай Любов Світам...
| 