Сарвешварая (Все Що Є) – досвід внутрішньої подорожі.

Спостерігач є спостережуване © – Шрі Багаван.

Немає там всередині нікого © – Шрі Багаван.

Вчера в школе объявили, что Ты есть. Здравствуй. © - Леня, 3 кл.

Спостерігач є спостережуване, тому немає там всередині нікого. Не існує всередині ніякого окремого Спостерігача, який спостерігав би за тим, що відбувається зовні. Існує лише Спостерігання як процес самого Буття. Розділення понять Спостерігач і Спостережуване – це породження нашого розуму, видумка, ілюзія, несправжня реальність. Насправді немає чіткого кордону між тим, що спостерігається, і тим, хто спостерігає. Є лише потік об’єктів Спостереження. Адже Спостереження як принцип Буття стосується всіх можливих форм зовнішнього чи внутрішнього світів, що потрапляють у його фокус. Не виключаючи ні весь наш накопичений досвід, ні будь-які наші думки про зовнішній світ, ні будь-які наші думки про наш внутрішній світ, ні будь-які наші уявлення про нас самих. Коли ми уявляємо себе як незалежного Спостерігача, то образ і якості цього внутрішнього Спостерігача ми спостерігаємо ззовні так само як і інші образи чи фантазії нашої уяви. Ми фактично розтотожнюємося з цим Спостерігачем, спостерігаючи його ззовні. Тобто виходить, що цей уявний Спостерігач – є такий самий об’єкт нашого спостереження, як дерево, камінь чи думка про камінь. Якщо ми спробуємо уявити собі якогось ще більш абстрактного Супер-Спостерігача, який ззовні спостерігає за звичайним Спостерігачем, то цей Супер-Спостерігач все одно буде мати якості, які ми зможемо спостерігати лише ззовні. Фактично, будь-який образ чи навіть ім’я Супер-Спостерігача буде завжди залишатись об’єктом нашого спостереження, тобто ми ніколи не зможемо пізнати чи навіть назвати того, хто насправді спостерігає. Іншими словами – той хто насправді спостерігає ніколи не буде існувати окремо від нас самих і всього того, що нами спостерігається. Справжній Спостерігач – це і є все те, що Він спостерігає. Спостерігач є тільки спостережуване. І немає там всередині більше нікого.

Погодившись із такою думкою, ми отримуємо певний шок – тоді хто ми є насправді? Оскільки ми не є те, що ми спостерігаємо, то хто ж є цей абсолютно недосяжний, непізнаваний, безіменний… Хто? Виходить, що всередині кожної свідомості (людської, і мабуть не тільки) живе Хтось абсолютно невідомий, пустий, безвимірний, і в цій свої непізнаваності абсолютно однаковий, а може навіть ідентичний? Цей Хтось однаковим чином спостерігає за внутрішнім життям всіх свідомих істот, а через їх сприйняття – так само слідкує і за їх зовнішнім життям. Хтось, хто насправді є Ніхто. Б ж немає там всередині нікого. І разом з цим, там є всередині Все. Бо все що там є – це тільки й є сукупність всіх спостережень, вражень, уявлень, думок, образів, досвіду, пам’яті, фантазій. І все це існує тільки завдяки і тільки у вигляді Спостереження якогось непізнаваного начала за всім що є. Ух!..

За першим стресом нас таки спіткає другий стрес – усвідомлення того, що там всередині СПРАВДІ немає нікого. Його насправді не існує, того хто за цим всім спостерігає. Існує тільки те, що спостерігається, і то воно існує тільки в процесі Спостереження. Існує таки тільки сам процес Спостереження, і нічого більше. Перед абсолютною Порожнечею пропливає потік об’єктів, думок про об’єкти, думок про того хто про все це думає і т.д. Неймовірна Порожнеча вривається у внутрішній світ Мислителя, розум в шоці, він все ще продовжує за інерцією свою місію пізнавання зовнішніх і внутрішніх світів, але усвідомлення кінця сенсу такого пізнавання вбиває назавжди весь азарт, і врешті розум починає зупинятися. Все ТЕ ЩО НЕ ІСНУЄ, абсолютна Темрява і Порожнеча, дивиться на все ТЕ ЩО ІСНУЄ, і наче сміється над потугами ТОГО ЩО ІСНУЄ віддзеркалити все ТЕ ЩО НЕ ІСНУЄ – безглузду спробу кінченого відобразити досконалість абсолютної Нескінченності. Безмежність завжди залишається більшою від того, що має меж, як не вимірюй і як не порівнюй. Все що існує завжди має форму, а будь-яка форма має свої межі у просторі, у часі чи у будь-яких інших якісних вимірах. Пустота всередині Свідомості абсолютно нескінченна, це безодня необмежених можливостей, які ніколи повністю не виражаються. Все що існує виходить із цієї безмежної потенції і повертається у цей безмежний морок неіснування. Солодкий морок небуття, Нірвана, в якій спочивають всі можливі і неможливі форми буття, які зараз відсутні у проявленому існуванні. Божественна утроба, з якої народжується і в яку повертається весь наш Всесвіт, з якої як із Рога достатку постійно проливаються всі нові форми Існування, і в яку все що віджило і наситилось Життям повертається до наступного прояву. Ми також не виняток – ми звідти прийшли і туди повернемось. Це наш рідний Дім, наша Божественна Мати і наш Божественний Батько. Але найцікавіше, що ми відкриваємо в момент знайомства з цією Безмежністю, це те що наша Свідомість здатна викликати з Неї будь-яку форму чи образ, які здатна прийняти в себе наша уява. Тільки все що ми викликаємо звідти ніколи не зможе повністю виразити безмежність свого джерела. Ми завжди обмежені нашою уявою, бо вона базується на накопиченому нами обмеженому досвіді.

Справді великий стрес для розуму – доторкнутись до безмежного непізнаваного благодатного Мороку всередині. Але це врешті й величезне блаженство – торкатися до нього знову і знову, відчуваючи абсолютну покору цієї священної Темряви, її згоду магічно дарувати нам все, що ми хочемо, все що ми здатні собі уявити, все що нам потрібно. Якийсь час ми переживаємо ейфорію від чарівної гри з Безмежністю, викликаючи з неї все те, що робить нас щасливими у нашому розумінні цього поняття. Ми наче повертаємось до материнських обійм, і позбавляємось у них від усіх наших страхів, від усіх наших невдоволеностей, від усіх недосконалостей. Ми більше не боремось з обставинами, розуміючи що ці обставини породжені нами самими, поки ми раніше несвідомо творили свій Світ. Тепер ми творчо домальовуючи ці обставини необхідними гранями, які трансформують загальну картинку Реальності і роблять наш Світ гармонійним. Ми тепер завжди ходимо в обнімку з абсолютним Джерелом всіх видів достатку, завдяки чому стаємо надпотужними і фактично всемогутніми. Ми більше нічого не боїмося – нам навіть цікаво зустрічати нові виклики Долі. З часом ейфорія, азарт до пригод і творче натхнення поступово проходить, трансформуючись у постійний потік недоторканого Блаженства. Ніхто вже не може вивести нас з рівноваги, адже все що ми можемо зустріти на нашому життєвому шляху – це лише обмежені обставини, які ми тепер врешті свідомо творимо самі і які ніколи не порівняються масштабом з нашими новими необмеженими можливостями.

Потік цього неймовірного Блаженства розчиняє всередині нас всі можливі страхи, перешкоди, обмеження, поглинає всі наші бажання, даруючи їх задоволення ще до того як вони встигнуть виникнути, він розчиняє саме наше Его, яке досі особисто слідкувало за дотриманням наших персональних інтересів, і якому за умов повного внутрішнього достатку немає більше сенсу існувати. І в цьому чарівному священному стані Свідомість переживає нове відкриття – відкриття Єдності Всього що є. Одна справа – знати про Єдність, розуміти її умом, погоджуватися з нею як з філософським поняттям, і зовсім інша справа – пережити Єдність як власний досвід. Це відбувається як неминучий наслідок розчинення внутрішнього Мислителя. Мислитель функціонує завдяки існуванню Его – центру Особистості, який з моменту нашого народження пізнає світ, формує власні уявлення про нього, формує образ самого себе і собі подібних, формує власну точку зору, формулює власні інтереси, цілі, приймає рішення, вчиняє дії, планує і здійснює досягнення того чи іншого бажаного стану і т.п. Але тепер, коли всі бажання здійснено, сам процес думання відчувається як марна витрата уваги. Мислитель ще якийсь час по інерції реєструє зовнішні і внутрішні об’єкти, дає їм назви, але згодом і ця активність затихає. І тоді Свідомість втрачає межі, адже той хто їх створював тепер розчинився. І в цій новій безмежності ми починаємо бачити чужий досвід як власний без будь-яких перешкод. Хтось плаче, і ми наповнюємось сльозами. Хтось сміється, і нас переповнює безумовна радість. Спочатку ми відчуваємо внутрішні переживання тільки близьких людей, потім відчуваємо кожного, з ким доводиться стикатись на життєвому шляху. А з часом наша Свідомість розширяється і переростає у Свідомість Людства, і далі – у Свідомість Сарвешварая – Всього що є. В цьому стані Єдність перестає бути концепцією – це чисте безпосереднє переживання. Я є Все.

Але і це ще не є завершенням нашого Шляху. Адже ми зустрічаємо стільки щирих людських, і не тільки людських переживань, які ще зовсім недавно були для нас чужими, але тепер це все наші власні переживання. Ззовні можливо це виглядає як наше Служіння, саме так цю стадію духовного Шляху називають в езотеричних джерелах. Але це не є служіння комусь іншому, ми служимо самі собі, абсолютно співчуваючи кожному руху думки в новому просторі колективної Свідомості, абсолютно співвідчуваючи кожне життя. Це ми самі тепер живемо всередині кожної іншої людини, яка намагається знайти своє щастя, спікається, боляче б’ється, помиляється, але продовжує шукати. Це ми живемо всередині кожної тваринки і рослинки, це ми відчуваємо радість від сонячного тепла, від солодкого дощику, від всього, чим наповнений Всесвіт. Хтось назве цей стан Безумовною Любов’ю, хтось назве Просвітленням, хтось – іще якось, але справа не в назві, назва – то тільки іграшка ума. Справа в переживанні.

Так, тут поки ще не все гладко, ми яскраво усвідомлюємо, що Всесвіт страждає через свою егоїстичну роз’єднаність і обмеженість, тепер ми це дуже добре відчуваємо. Але водночас ми вже знаємо з особистого досвіду, що в самому центрі нашого Всесвіту, в самому центрі спільної для всіх нас Свідомості існує безмежне джерело Милості, Благодаті, яка проливається на кожну живу Душу, варто тільки звернутися по Неї. Ми вже не просто пізнали це, а пережили на власному досвіді, тепер ми і є це джерело безмежної Благодаті для всього Всесвіту. І ми не маємо вибору – ми мусимо спасти наш Всесвіт. Тоді починається велика Подорож, на протязі якої ми свідомо торкаємось до кожного, хто нам трапляється, даруючи йому відкриття солодкого внутрішнього Джерела Милості. Це не є фізичний дотик – це дотик самої нашої Свідомості, яка тепер є чиста Благодать. Нам достатньо подумати про когось, щоб передати цей імпульс високої вібрації. Ми автоматично вбиваємо цим дотиком саму ілюзію відокремленості й страждання у кожній Душі, руйнуємо кордони наповнених страхами розмежованих егоїзмом світів, даруючи кожній окремій краплинці Життя відкриття власного порталу до безмежного спільного Океану Щастя. Ми фактично вбиваємо того, хто там досі жив, боявся, страждав, шукав, болів. Ми звільняємо Життя, яке було невідомо як довго сковане кайданами ілюзій егоїзму. Ми є носіями Милості. Можна назвати цей дотик по різному. Наприклад – передачею Дікші, Посвяченням чи Благословенням. Але його суть полягає у передачі внутрішнього знання про нашу істинну природу. Ми відкриваємо таємницю про те хто ми є насправді кожному, до кого торкаємось. Спочатку ми спасаємо Всесвіт, спасаючи себе, а потім спасаємо себе, спасаючи Всесвіт.

Ом Шрі Сарвешварая Намаха! Вітання Всьому Що Є!